140 років українського жіночого руху – історія, яку треба знати!
14.03.2024
Як і обіцяла читачам і читачкам «Південної зорі», сьогодні поговоримо про 140-річчя українського жіночого руху. Напередодні та у сам Міжнародний день боротьби за права жінок і міжнародний мир 8 березня я провела невеличке бліц-опитування своїх знайомих (жінок та чоловіків) на тему, що вони знають про історію українського жіночого руху. Більшість з опитаних мають вищу освіту, працюють в закладах освіти, місцевих органах влади, громадських організаціях тощо. Кілька осіб відповіли, що щось чули про український жіночий рух. Але назвати будь-які дати чи взагалі якусь конкретику не змогли.
Це і не дивно, адже так складалося, що більшість із нас ніколи цією темою взагалі не цікавились. Взагалі не думали про те, що український жіночий рух існує та має свою історію.
Але це – неправильно. Історія загалом, і історія України зокрема, ніколи не буде повною, якщо зосереджуватися тільки на чоловічих історичних постатях та не брати до уваги постаті жіночі. У історії не тільки чоловіче, а й жіноче обличчя! Подумайте про це!
«Білим по білому – одна з найвишуканіших форм вишивки в Україні – гладь білими нитками та по білому полотну, та ще й з вирізуванням. Треба уважно придивитись, щоб осягнути цю частіше оспівану, ніж вивчену «берегиню», щоб зрозуміти: вирізування окреслює простір, а не його відсутність, і брак відомостей про жінок не означає, що жінок не було. Про них просто не писали…», – переконана відома історикиня Марта Богачевська-Хомяк, авторка монографії «Жінки в громадському житті України. 1884-1939», громадська діячка, дослідниця й активістка українського фемінізму в США; колишня віцепрезидентка Союзу українок Америки, членкиня Наукового Товариства імені Шевченка.
●●●
Важливо, що у 2023 році жіночі організації України підписали Меморандум про партнерство та об’єднали зусилля, в тому числі, і задля широкого відзначення 140-річчя українського жіночого руху у 2024 році. Сам по собі цей факт вже надихає та додає оптимізму.
На сайті громадської організації «Центр гендерної культури» https://www.genderculturecentre.org можна знайти багато цікавої інформації про відзначення 140-річчя українського жіночого руху. Очолює організацію гендерна експертка Тетяна Ісаєва, яка і є ініціаторкою інформаційної кампанії з нагоди річниці українського жіночого руху, що стартувала у грудні 2023 року. Дізнатися більше можна на однойменній сторінці у Фейсбук (https://www.facebook.com/genderculturespace).
«У 2024 році ми будемо відзначати 140-річчя українського жіночого руху. Це – визнач-на подія для нас всіх… Ми віримо, що наші спільні зусилля стануть підґрунтям для подальшого розвитку жіночого руху в Україні», – цими словами Тетяна Іваніна, очільниця ГО «Бюро гендерних стратегій та бюджетування» розпочала зустріч Національної мережі та партнерських організацій Жіночого консорціуму України 23 червня 2023 року в Одесі.
Тоді ж, у червні минулого року, представниці жіночих громадських організацій з різних куточків України обговорили перспективи співпраці та підписали Меморандум про об’єднання зусиль у приверненні уваги до внеску жінок у розвиток суспільства, їхніх досягнень у різних сферах. Меморандум відкритий для підписання на сайті Центру гендерної культури (https://www.genderculture.space/). Станом на 9 березня 2024 року його вже підписали представниці 89 громадських організацій з усіх областей України, є й представниці української діаспори за кордоном.
●●●
Чому саме у 2024 році відзначаємо 140-річчя українського жіночого руху? Бо у 1844 році, 8 грудня, в місті Станіславові (зараз Івано-Франківськ) за ініціативи відомої громадської діячки та письменниці Наталії Кобринської було засновано «Товариство руських женщин», яке у 1922 році перейменовано на «Товариство українських жінок». Саме з дати 8 грудня 1844 року веде свій відлік український жіночий рух і 8 грудня у 2024 року йому виповнюється 140 років!
●●●
Говорячи про український жіночий рух, насамперед, варто розповісти про його засновницю – Наталію Кобринську (на фото; фото архівне, автор не відомий). Детальніше про неї можна прочитати на сайтах «Українки» (https://ukrainky.com.ua/nataliya-kobrynska-persha-ukrayinska-feministka/) та «Жінка-Українка» (http://ukrainka.org.ua/), я ж, враховуючи формат газетної статті, наведу біографічні та історичні данні з життя Наталії Кобринської коротко, тезисно.
Наталія Кобринська народилася 8 червня 1855 року в селі Белелуя в Галичині, походила зі священицького роду Озаркевичів, відомого своєю культурно-просвітницькою діяльністю. Її мати Теофілія також походила з давнього українського роду Окуневських. Дім отця Озаркевича був осередком української культури, де панувала любов до книги та мистецтва.
Освіту Наталія здобувала вдома – спершу мала вчительку, далі навчалася безпосередньо у батька. Окрім рідної мови, вивчала польську, російську, німецьку, французьку. Гарно малювала й грала на фортепіано. Змалку обожнювала читати, а бібліотека у Озаркевичів була знатна. Власне, саме любов до читання багато в чому й сформувала її – проштудіювавши твори провідних філософів, економістів та ідеологів того часу, Наталя натрапила й на тему боротьби за права жінок.
1874 року 19-річна закохана Наталя одружилася з теологом Теофілом Кобринським. Він був чудовим співаком та композитором, який цікавився етнографією, записував народні пісні, колядки та перекази, заснував у Снятині міську читальню і хор. Ґрунтовно освічений, він усіляко сприяв інтелектуальному зростанню й молодої дружини. Однак Теофіл Кобринський несподівано помер, а Наталія у 27 років стала вдовою.
Аби донька не занедужала з туги, батько відвіз її до Відня – вдихнути вільного європейського духу. Тут Наталя увійшла до товариства українських студентів «Січ». У 1883-му вона пише перше своє оповідання «Пані Шумінська», перейменоване згодом на «Дух часу» – про роздуми багатодітної матері, діти якої не слідують традиціям і звичаям, а обирають власні життєві шляхи. Оповідання отримало загальне схвалення віденського товариства українців, й успіх надихнув Наталю писати далі.
Провідною темою творчості Наталії Кобринської стало становище жінок у суспільстві та шляхи його покращення. Причому йшлося не лише про побут, а й почуття власної гідності. Своїми поглядами Кобринська випереджала навіть тенденції тогочасної Європи – звільнення українки від усталеної жіночої ролі, здобуття нею власного голосу і власних громадянських прав, зокрема на здобуття вищої освіти.
Наталя досконало розуміла потребу економічного, політичного, побутового розкріпачення жіноцтва. Розуміла також: щоб досягти цієї мети, треба піднести жінку до розуміння своєї цінності, вказати, як стати корисною для суспільства. На її думку, це можна було зробити, лише об’єднавши жінок і згуртувавши їх навколо прогресивних європейських ідей. Тож вона ініціювала створення «Товариства руських женщин» (руські – не російські, а українські), перші загальні збори якого пройшли 8 грудня 1884 року у Станіславі (Івано-Франківську). Власне, цей день і вважається початком українського жіночого руху.
Кобринська формулювала завдання «Товариства» так: «Ми поклали собі метою впливати на розвій жіночого духа через літературу, бо вона була всебічним образом ясних і темних сторін суспільного ладу, його потреб і недостатків».
Наталія Кобринська прагнула об’єднати творчі зусилля жінок. З цією метою в червні 1887 року з ініціативи Наталії Кобринської та за участі Олени Пчілки у Львові виходить об’ємний альманах під назвою «Перший Вінок». В альманаху було надруковано 49 прозових, поетичних та публіцистичних творів сімнадцяти жінок-письменниць з усіх теренів України (таких як: Ганна Барвінок, Дніпрова Чайка, Уляна Кравченко, Анна Павлик, Олена Пчілка, Михайлина Рошкевич, Софія Окуневська, Ольга Франко, Леся Українка, Людмила Старицька, Олена Грицай, Клементина Попович, Олеся Бажанська та ін.). Твори та ідеї визначних українських письменниць стали рушійною силою в розвитку жіночого руху.
З ініціативи Наталії Кобринської до Галицького сейму було подано офіційні петиції щодо дозволу вступу жінок до університетів, про заснування першої жіночої гімназії, про допущення дівчат до класичних гімназій. Кобринська пише «Відозву до руського жіноцтва», в якій закликає жінок закладати товариства з метою організації по селах захоронок (садочків) для дітей. І сама організує в Болехові захоронку не лише для сиріт, але і для дітей, які мали батьків. Такі захоронки мали метою виховувати дітей у національному дусі.
Цікавою й повчальною була полеміка Наталії Кобринської з Кларою Цеткін, яка твердила, що не слід відокремлювати жіночого питання, бо це не окреме питання. Другорядна роль жінки у суспільстві, начебто, є лише віддзеркаленням капіталістичної системи, тож варто змінити систему, й автоматично зміниться становище жінки в суспільстві. Наталія Кобринська була першою жінкою в світі, яка наголошувала, що вирішення соціальних проблем, запровадження соціалізму як такого не розв’яже жіночого питання, що другорядна роль жінок і особливо подвійний визиск їх (праця в хаті й поза хатою) триватиме й тоді, коли буде повний соціалізм. Життя показало, що Кобринська не помилилася.
У наступних наших публікаціях ми будемо розповідати про інших видатних жінок минулого, аби їхні імена і їхні здобутки стали, врешті, видимими.
Інна ШВИДКА
| Джерело: |  |
0 коментарів