Лідія Деполович у 1885 вступила до Чернігівської гімназії, яку закінчила в 1893. Свій педагогічний шлях розпочала в Количівці, де вчителювала у 1894–1901. У 1909 Лідія Платонівна переїхала до Чернігова. На чернігівський період припадають важливі події її особистого життя. 19 серпня 1909 вона вийшла заміж за Прокопія Чмеля, котрий походив із заможних селян с. Количівки.

Починаючи з 1909, Л. Деполович викладала у школах Чернігова. Тридцять років – аж до 1922-го – вона працювала вчителем 5-ї радянської школи (з 1922– імені Леніна). Мала величезне педагогічне навантаження – 36 годин щотижня. Потім працювала в 18-й Українській школі ім. Коцюбинського. Тут навчала дітей початкової ланки, завідувала шкільною бібліотекою й вела видавничий гурток.

Педагогічний стаж її на 1923-й складав 30 років. Надбань і спостережень накопичилось чимало, тож Лідія Платонівна взялася за написання підручників. У середині 1920-х вона уклала свій перший авторський буквар «Нумо читати!», який побачив світу Державному видавництві України в 1926 накладом у 50 тис. примірників і був рекомендований як базовий підручник для початкової освіти. На час появи свого першого підручника Лідії Платонівні було вже 57, а видавнича діяльність для неї тільки починалася!

У 1927 Л.Деполович переїхала до Києва, де продовжила займатися вчительською діяльністю, а також складанням та впорядкуванням посібників для навчання грамоти. Вона співпрацювала з відомими педагогами того часу – О.Астрябом, прихильником розвивального навчання, і О.Музиченком, одним із засновників національної системи освіти в Україні. Разом з О.Астрябом у 1928 уклала «Математичний задачник». У співавторстві з О.Музиченком упродовж 1930–1937 було видано кілька букварів. Так, 1930 вийшла з друку їхня спільна «Робоча книжка для першого року навчання (для села)», наступного 1931 – «Робітна книжка для першого року навчання (Буквар)», у 1933 з’явився «Буквар», впорядкований О.Ф. і Ю.О. Музиченками та Л.Деполович. Вона також створювала підручники для навчання дорослих. Її «Буквар для шкіл грамоти» видавали у 1936–1963 рр.

Вершиною науково-методичної діяльності Л.Деполович став авторський буквар 1938-го року. До 1956 його видавали аж 19 разів! Загальний тираж склав понад 12 мільйонів примірників! Методика навчання читанню й послідовність вивчення літер були настільки вдалими, що цей буквар адаптували для навчання незрячих дітей (1948). Букварна частина, розроблена Л.Деполович, стала основою українського букваря, який видавали в Канаді від початку 1950-х до 1965 (10 видань).

Під час нацистської окупації України Л.Деполович залишалася в Києві цілком самотньою, без засобів до існування. Та найбільше її гнітила невідомість – з початком війни перервався зв’язок із сином. На початку 1942 почався масовий від’їзд населення з Києва. Люди тікали до провінції, де вижити було трохи легше. Вона знаходилась в Києві з кількох причин. По-перше, на той час вона була тяжко хвора й немічна. По-друге, їхати не було куди: чернігівський будинок Деполовичів згорів ще в серпні 1941.

Л.Деполович померла 20 березня 1943 на 74-му році життя в окупованому Києві. Авторку букваря поховали на Солом’янському кладовищі. Гідним вшануванням пам’яті Лідії Деполович стало спорудження в 2017 надгробка на її могилі. Довгий час місце поховання авторки букваря вважалося невідомим. На могилі зберігся величний металевий хрест і пам’ятна табличка. На могилі встановлено скромну стелу з чорного граніту з портретом Лідії Платонівни і лаконічним написом, що повторює текст таблички: «Лідія Деполович; 1869–1943; Авторка букваря». На горизонтальній поверхні, ніби на письмовому столі, лежить гранітний буквар.